Західний кукурудзяний жук - небезпечний карантинний шкідник, який погіршує фітосанітарний стан посівів кукурудзи. Його батьківщиною є Центральна та Північна Америка. В Європі цей шкідник був виявлений у 1992 році поблизу Бєлградського міжнародного аеропорту. За невеликий проміжок часу шкідник був поширений та наносить значної шкоди в Хорватії, Словенії, Угорщині, Румунії, Болгарії, Італії, Швейцарії, Австрії, Франції, Польщі. Таке сусідство та сприятливі кліматичні умови сприяли подальшому швидкому розповсюдженню на території України, тому у 2001 році цей шкідник був виявлений у Закарпатській області з подальшим просуванням на Вінницьку, Івано-Франківську, Львівську та Чернівецьку області. В пошуках їжі жук здійснює самостійні перельоти на далекі відстані і таким способом поширюється.
За характером живлення західного кукурудзяного жука відносять до монофагів, однак останні дані свідчать, що личинки є олігофагами, оскільки здатні успішно завершувати свій розвиток на 14 культурних та диких видах злакових культур. Небезпечним є як жук так і личинка. Жуки живляться волотями, приймочками жіночих суцвіть, листками, іноді обгризають молоді качани, тим самим знижується урожайність культури. Личинки живляться кореневими волосками, тонкими корінцями, переходячи на великі та стрижневі корені, переносячи збудників кореневих гнилей. Як наслідок пошкоджені рослини відстають в рості, в’януть, а молоді рослини зовсім гинуть. Дорослі рослини під час сильних вітрів та дощів легко полягають, а стебло набуває форми «гусячої шиї». При цьому стає не можливим механізований збір врожаю.
Дорослі особини кукурудзяного жука мають характерний вид, тому сплутати їх с другими видами дуже складно. Сам жук завдовжки до 5-6 мм, з переважно блідим жовтувато-чорним забарвленням. На крилах самок є три симетричні смуги, у самця вони зливаються. Черевце самок більше, а вусики коротші, ніж у самців. Черевце самця тупе, а у самки більш гостре. Яйця жука дрібні, овальні, блідо-жовті, 0,5-0, 6 мм довжиною. Личинка маленька, зморщена, жовто-біла з коричневою головою до 10-18 мм.
Самка відкладає яйця в поверхневі шари ґрунту на глибину до 15 см, які витримують морози до -10 С. Плодючість однієї самки до 1000 яєць. В травні при прогріві ґрунту до + 11 С, відроджуються личинки, які одразу починають харчуватися. Личинок у ґрунті можна виявити до початку серпня.
Личинки у своєму розвитку проходять три віки. Їх живлення триває 3-4 тижні. Личинки третього віку заляльковуються в земляних колисочках на поверхні шару ґрунту, але іноді на глибині до 20 см. Їх розвиток триває лише 2-3 дні. Потім відбувається відродження імаго десь з третьої декади червня.
Для виявлення, локалізації ліквідації карантинного шкідника - західного кукурудзяного жука, та запобігання розповсюдження потрібно виконання наступних заходів: проведення моніторингу жука у 3-х км зоні за допомогою феромонних пасток, впровадження сівозміни максимально наближеної до умов області, протруювання насіння інсектицидами, внесення інсектицидів у міжряддя кукурудзи, обробки дорослих рослин, заборона перевезення свіжого зерна чи ґрунту з вогнищ шкідника, використання стійких сортів та гібридів кукурудзи до західного кукурудзяного жука.
З впровадженням таких заходів можна встановити контроль над даним карантинним шкідником та запобігти його розповсюдження територією України.
ДУ «Одеська обласна фітосанітарна лабораторія»
Провідний фахівець Сєркова Т. М.